Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
РІПКА
Стара казка, по новому розповів І. Ф.
Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби донечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід рискаль та й мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку — та й посадив ріпку.
Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому, як буряк, потому як кулак, потому як два, а накінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати.
— Час — каже — нашу ріпку рвати!
Пішов він у город гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, заперся ногами