Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
ПОВІСТЬ ПРО САНАТОРІЙНУ ЗОНУ
Сергієві Пилипенкові
Із щоденника хорої „… і стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок…“ — Але я, власне, не про це. Я знаю, що наша санаторійна зона могла б бути прекрасним матеріялом для повісти. Головними героями можна вважати: анарха (саме анарха, не инакше, і ми не помилились, назвавши його так: анарх без „іст“ ще волохатіш, мов Махно, мов уся та вольниця, що мчить по степах диким кошмаром), Майю — це теж псевдонім — сестру Катрю й Хлоню. Я нічого не сказала про метранпажа Карно, але він не тільки для анарха, — і для мене являється якоюсь серединою між живою істотою й фантомом. Взагалі можна погодитись, що повість про санаторійну зону мала б основний недостаток: схематизм… — Але треба завше мати на увазі: