Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Кохайтеся, чорнобриві
Тарас Шевченко почав свою поему «Катерина» такими словами: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». Люде — це старе слово, сьогодні ми кажемо «люди». Чорнобривими в Україні називали гарних дівчат з чорними бровами, а москалями тоді звали російських солдатів. Вони приходили в українські села, жили якийсь час у людей по хатах, а потім ішли далі й не вертались. Це історія однієї дівчини, яка не послухала таких слів.
Катерина жила в невеликому селі разом з батьком і матір’ю. Батько й мати дуже любили свою доньку, і мати ростила її, як ягідку, як маленьку пташку. Катерина мала карі очі, чорні брови й довгу темну косу. Коли вона йшла селом до церкви чи до криниці, люди дивилися їй услід і казали, що такої гарної дівчини нема ніде.
Одного літа в село прийшли солдати, і їх поселили в хатах у селян.