Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Дівчина чайка.
На Чорному морі є острів суворий німий: червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається в гору червовим шпилем. Не купчаться білії хати по ній, і лист кучерявий її не вкриває, одна тільки стежка зелена збігає по ній: то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом — травою, а далі все мертво, все глухо… Та ніби не все: оттам-о, на самому розі, над морем де вічно лютує сивий бурун, на самім тім розі горить по ночам якийсь вогник, удень же чайки сіренькі в'ються, кигичуть над морем. Що то за скеля і що то за вогник, і за що так люблять чайки ту суворую скелю?
Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв. Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі, що він не знайшов нігде інде притулку. Маленьке дитятко та вбогії вжитки виніс з човна, заліз у печеру і став собі жити.