Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Туман над полем
Була неділя, і був дуже ранній ранок. Над широким полем лежав густий білий туман, і в ньому не було видно ні дороги, ні села. Серед поля стояла стара могила. Так в Україні називають високий земляний горб, який люди насипали в степу дуже давно, над воїнами.
На могилі стояла молода жінка. Вона трохи схилилася, як тополя під вітром, і до грудей притискала маленьку дитину. Дитина спала, загорнута в білі пелюшки.
Жінка довго дивилася в туман, а потім тихо заговорила з ним, ніби з живою людиною.
— Тумане, тумане, моя бідна доле! Чому ти мене не сховаєш тут, серед поля? Чому земля мене не візьме до себе? Чому смерть не приходить до мене, коли я її так чекаю?
Вона трохи помовчала, а потім похитала головою.
— Ні, тумане, не треба, не ховай мене в землю. Сховай мене тільки від людей, щоб ніхто не знав і ніхто не бачив мого горя.