Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Наталка біля річки
Над річкою Ворсклою, недалеко від Полтави, лежало тихе село. Уздовж вулиці стояли білі хати, і вулиця вела просто до води. В одній маленькій хаті жила бідна вдова Горпина Терпилиха зі своєю дочкою Наталкою.
Одного ранку Наталка вийшла з хати з відрами на коромислі. Вона дійшла до річки й поставила відра на березі. Але воду вона не набирала, а довго ходила по березі й про щось думала.
Потім вона тихо почала співати свою пісню: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться, о, як болить моє серце, а сльози не ллються!»
Пісня була сумна, як і сама Наталка: вона співала про дівчину, яка живе без милого. Така дівчина схожа на билинку в полі, що росте без роси під гарячим сонцем.
— Петре, Петре! Де ти тепер? — сказала Наталка сама собі. — Може, ти ходиш десь у біді й горі. Може, ти сердишся на мене, бо через мене втратив дім.