Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Камінь у чужій хаті
Наталка Верковичівна народилася двадцять дев’ятого листопада, і старі люди казали, що це день недолі. Але Наталка не хотіла в це вірити, бо любила думати про все ясно і шукати причину кожної речі. Вона знала, що все на світі має свої причини і свої наслідки, тільки люди рідко про це думають.
Батька й матір вона втратила такою малою, що майже їх не пам’ятала. Її батько був бідним священником у селі, і після нього лишилися тільки книжки та шість срібних ложечок. Дівчинку виховувала бабуня, добра і тиха жінка, яка дуже її любила. Коли бабуня померла, Наталці було дванадцять років, і тоді її взяв до себе дядько Іванович. Він був братом її матері, або вуйком, як кажуть на Буковині, і вчив дітей у гімназії в маленькому гірському містечку. Його дружина, тітка Павлина, була сувора жінка з холодними очима, яка завжди знала, що кому треба робити.