Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
ГОЛОТА
Голота.
ПОВІСТЬ
I.
Балачка потроху, як той огонь без палива, затихла; всі замовкли і, наче прислухаючись до жалібного вітру в димарі, дивились на червоне світло полум'я з грубки-лежанки. В великій цій брудній хаті, що недурно звалася «чорною скарбовою кухнею», було вогко, холодно і занадто незатишно; пахтіло чимсь кислим — чи то намоклим кожухом, чи то старою капустою, чи то запрілими онучами. У вечірній тьмі, яку розбивало червоне світло полум'я з лежанки та жовтенький світ від невеличкої керосинової лямпочки, з розбитим і заліпленим жовтим папером склом, плавав синій дим, наче хмари попід стелею і гостро щипав у носі й за очі. Занадто вже незатишна була ця «кімната». Всякому видно було, що тут жили люди, яким не до затишку, що цю «кімнату» призначено не до бенкетів, не до втіх, а до захисту в негоду, щоб де було їсти і спати тоді, як не було «скарбової» роботи.