Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Ніч біля ставка
Це було дуже давно, майже двісті років тому. Тоді в українських селах селяни не були вільні, вони належали панові, як коні чи воли. Пан міг продати людину, побити її або віддати в солдати. Люди тяжко працювали на панській землі, і ця праця називалася панщиною.
Але не всі хотіли так жити. Старі люди ще пам’ятали козаків і вільну Січ, а молоді слухали їх і мріяли про волю. Багато селян тікали від пана далеко на південь, у Бессарабію, а звідти за Дунай, у Туреччину. Там, казали люди, немає ні панів, ні панщини.
Дорога туди була дуже небезпечна, бо на березі Дунаю втікачів ловили солдати й козаки. Та люди все одно тікали, бо були готові заплатити за волю будь-яку ціну.
Була тепла літня ніч. Біля старого тину в панському саду стояла молода жінка і тихо кликала когось у темряві.