Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Хо приходить у ліс
Був ранній ранок, і ліс ще спав у тиші. Дерева стояли тихо, а на кожному листку блищала роса. А небо вже не спало: воно то ставало блідим, то горіло рожевим і золотим світлом.
Нарешті встав і ліс. Зашепотіло листя, ніби дерева розповідали одне одному свої сни. У траві забігали жуки й мурашки, а пташки співали так голосно, що пісня летіла аж до неба.
На галявину вибігла молода сарна. Вона стала, підняла голову й слухала цей чудовий ранковий концерт. Під кущем теж слухав заєць.
Саме тоді тихо розсунулися кущі, і на галявину вийшов Хо. Це був дуже старий дід. Його сива борода була довга, аж до землі, і м’яка, як туман. З-під білих густих брів дивилися очі, добрі, але трохи хитрі.
Хо сперся на свій ціпок і махнув бородою. Від бороди повіяв холодний вітер, затремтіло молоде листя, і з нього полилася роса.