Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА.
(Присьвячує ся Михайлу Якимовичу Бедразї.)
I.
Смутний і невеселий сидїв собі на лавцї у новій сьвітлицї, що́ відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрйоха. Хоч парень собі і чепурний був, а тут і у недїленьку сьвяту не брав білої сорочки, та й — прощайте у сїм слові — китаєвих, синїх штанів на ніч не знимав, так сердека у них і ночував, рад-рад що за північ допхав ся до дому; а там чи заснув чи нї, вже його, ще сонце не сходило, збудили. Зараз схопивсь, випозїхав ся, вичухав ся, помоливсь Богу, нюхнув разів тричи кріпкої роменської кабаки, прослухав що́ йому читали, дав порядок і, зоставшись сам у сьвітлицї, сїв на лавцї. Голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очи заспані, уси розкудовчані, сорочка розхрістана; край його на столї люлька і гаманець, каламар, гребінець і повна карватка