Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
I. Пароплав
Пароплав плив Дніпром до Києва, і береги в кінці серпня вже стали зелено-жовтими. Степан Радченко стояв біля поручнів і довго дивився на воду, на піщані кручі й самотні дерева над ними. Праворуч на березі з’явилося село з білими хатами. Воно було схоже на його рідні Теревені, що теж стояли над річкою. Хлопець сумно дивився, як це село зникає вдалині. Він думав, що, може, бачить останнє село перед містом.
Коли він глянув убік, поруч стояла Надійка. Вони жили в одному селі, але досі майже не знали одне одного. Вона не ходила на вулицю, а він сидів над книжками в сільбуді. Тепер обоє їхали вчитися до Києва. У кишенях у них були папери з району, а перед ними було нове життя. За один день на пароплаві ця спільна доля зблизила їх більше, ніж роки в селі.
Степан мав двадцять п’ять років.