Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
МОЙСЕЙ.
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралїтик той на роздорожу,
Людським призирством, нїби струпом вкритий!
Твоїм будущим душу я трівожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Не вже тобі на таблицях залїзних
Записано в сусїдів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Не вже по вік удїлом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Не вже тобі лиш не судилось дїло,
Щоб виявило твоїх сил безмірність?
Не вже за дармо стільки серць горіло
До тебе найсьвятїйшою любовю,
Тобі офіруючи душу й тїло?
За дармо край твій весь политий кровю
Твоїх борцїв? Йому вже не пишать ся
У красотї, свободї і здоровю?
За дармо в слові твойому іскрять ся
І сила й мягкість, дотеп і потуга
І все, чим може в гору дух піднять ся?
За дармо в піснї твоїй ллєть ся туга