Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
БОЯРИНЯ.
Драматична поема.
I.
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить в садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики; на столі, прилагожено до вечері. Стара Перебійниха дає останій лад на столі, їй помогає дочка Оксана і служебка.
Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя йому видко одразу, що він не москаль.
Перебійний (до гостя).
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю,
поки ми там на цвинтарі балачки
провадили.
Перебійниха (зіходить трохи з рундука на зустріч гостеві).
Боярине, прошу
зажити з нами хліба-соли.
Степан (уклоняючись). Рад би,
шановна паніматко, та не смію,
колиб не гнівались старі бояре, —
я й так уже давно від них одбився.
Перебійний. Про них ти не турбуйся. Підкоморій
іх запросив на бенкет, а тебе