Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Пролог
Цю поему Іван Франко написав у 1905 році. Перед історією про Мойсея він звернувся до свого народу, до українців. Його слова звучать так, ніби поет сидить уночі біля хворого брата і тихо говорить із ним.
«Народе мій, замучений, розбитий», — так починає поет. Він бачить свій народ, як хворого чоловіка на роздоріжжі, повз якого люди проходять і дивляться зверхньо. Сусіди вважають цей народ слабким і бідним, а поет не може спати від сорому і тривоги. Він питає: невже так записано назавжди? Невже українці завжди будуть служити чужим панам, мовчати, коритися і таємно злитися?
Але поет не хоче вірити в таку долю. Стільки людей любили цей народ і віддали йому своє життя! У його мові є сила і ніжність, жарт і глибина, а в піснях є сум, сміх, кохання і надія. Невже все це даремно?
«Ні!» — відповідає поет, бо вірить у силу духу і в день, коли народ підніметься.