Розстріляне відродження: культурна травма як джерело національної ідентичності
Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Феномен "розстріляного відродження" є одним із найтрагічніших і водночас найпотужніших епізодів в історії української культури. Цей термін охоплює цілу плеяду митців, письменників, науковців та мислителів, які творили в 1920-х роках і були знищені сталінським режимом у наступному десятилітті. Аналіз цього явища виходить далеко за межі простого переліку жертв репресій — він дозволяє розкрити механізми культурної травми, функціонування пам'яті та парадоксальну здатність знищення породжувати нову ідентичність.
Десятиліття 1920-х стало унікальним в українській культурній історії. Після революції більшовики тимчасово проводили політику "українізації", яка дозволила небаченому розквіту літератури, театру, образотворчого мистецтва та кіно. Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний, Михайль Семенко, Микола Куліш, Лесь Курбас — ці імена уособлюють цілий культурний всесвіт, що встиг заявити про себе і був безжально перерваний.
Поняття "культурна травма", введене в науковий обіг Джеффрі Александером та іншими соціологами, позначає колективний досвід події, що порушує основи групової ідентичності та вимагає переосмислення спільного минулого.
