Інтермедіальність у сучасному українському мистецтві: діалог медіумів
Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Сучасне мистецтво давно вийшло за межі суворого розмежування жанрів і медіумів. Живопис і відеоарт, поезія і перформанс, музика і цифрові інсталяції — все це взаємопроникає, породжуючи нові художні феномени, що не вписуються в жодну з традиційних класифікаційних схем. Для опису цієї реальності теоретики мистецтва використовують поняття інтермедіальності — сукупності відносин між різними художніми медіумами, коли вони взаємно цитують, трансформують і переосмислюють один одного.
В українському контексті інтермедіальність як художня стратегія набуває особливої культурної вагомості. Адже у країні, де митці протягом десятиліть мали обмежений доступ до міжнародного художнього дискурсу, зустріч із глобальними практиками після розпаду СРСР стала потужним каталізатором. Митці 1990-х і 2000-х почали активно освоювати нові медіуми не тільки як технічні засоби, а як мову для вираження специфічно українського досвіду.
Одним із найяскравіших прикладів інтермедіального мистецтва в Україні є творчість Олега Кулика — художника, який прославився своїми перформативними акціями, де тіло стає медіумом художнього висловлювання.
