Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Суд над піснею: «Маруся Чурай» Ліни Костенко
Полтавська легенда розповідає про дівчину, яка жила в сімнадцятому столітті, складала пісні й отруїла коханого, коли той покинув її заради іншої. Дослідники досі сперечаються, чи існувала Маруся Чурай насправді, проте народна традиція приписує їй пісні, які співають і сьогодні, зокрема «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та «Засвіт встали козаченьки». Саме цю постать, що балансує між історією і міфом, Ліна Костенко зробила героїнею свого історичного роману у віршах.
Книжка вийшла 1979 року, і для читачів це була подія не лише літературна. Перед тим Ліну Костенко, яка народилася 1930 року в Ржищеві на Київщині й заявила про себе ще наприкінці 1950-х, довгі роки майже не друкували: після збірки «Мандрівки серця» 1961 року наступна її книжка, «Над берегами вічної ріки», з'явилася аж 1977-го. Поетеса, яку роками замовчували і за незалежні вірші, і за підписи під листами на захист заарештованих, дала читачеві твір про жінку, чию долю вирішує громада.