Богословсько-естетичні концепції в сакральній архітектурі України: від візантійського канону до козацького бароко

Read this article out loud

Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.

Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy

Sign in to keep this session in your reading history.

Сакральна архітектура України становить собою унікальний феномен просторової матеріалізації складних богословських та естетичних концепцій, що формувалися на перетині різних цивілізаційних впливів. Від епохи Київської Русі до розквіту козацької держави храмове зодчество не лише виконувало літургійну функцію, а й слугувало потужним інструментом візуалізації релігійних догматів, політичних амбіцій та національної ідентичності. Цей процес еволюції архітектурних форм відображає глибоку внутрішню динаміку української духовної культури, її здатність до творчого засвоєння зовнішніх імпульсів та їхньої трансформації у власні, неповторні стилістичні парадигми.

Початковий етап становлення мурованої сакральної архітектури на українських землях нерозривно пов’язаний із рецепцією візантійського культурного спадку. Після офіційного прийняття християнства Київ прагнув утвердити свій статус "Другого Єрусалима" та рівноправного партнера Константинополя. Ця амбіція найяскравіше втілилася в будівництві Софії Київської грандіозного архітектурного ансамблю, що за своєю просторовою складністю та символічною насиченістю не мав аналогів у тогочасному православному світі. Софійський собор, з його багатокупольною композицією та

MovaReader

Preparing your learning space…

Loading the app…

Read. Remember. Grow.