Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
ПОВІСТЬ ПРО САНАТОРІЙНУ ЗОНУ
Сергієві Пилипенкові
Із щоденника хорої „… і стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок…“ — Але я, власне, не про це. Я знаю, що наша санаторійна зона могла б бути прекрасним матеріялом для повісти. Головними героями можна вважати: анарха (саме анарха, не инакше, і ми не помилились, назвавши його так: анарх без „іст“ ще волохатіш, мов Махно, мов уся та вольниця, що мчить по степах диким кошмаром), Майю — це теж псевдонім — сестру Катрю й Хлоню. Я нічого не сказала про метранпажа Карно, але він не тільки для анарха, — і для мене являється якоюсь серединою між живою істотою й фантомом. Взагалі можна погодитись, що повість про санаторійну зону мала б основний недостаток: схематизм… — Але треба завше мати на увазі: