Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
I. Кохайтеся, чорнобриві
Тарас Шевченко почав свою поему «Катерина» такими словами: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». Люде — це старе слово, сьогодні ми кажемо «люди». Чорнобривими в Україні називали гарних дівчат з чорними бровами, а москалями тоді звали російських солдатів. Вони приходили в українські села, жили якийсь час у людей по хатах, а потім ішли далі й не вертались. Це історія однієї дівчини, яка не послухала таких слів.
Катерина жила в невеликому селі разом з батьком і матір’ю. Батько й мати дуже любили свою доньку, і мати ростила її, як ягідку, як маленьку пташку. Катерина мала карі очі, чорні брови й довгу темну косу. Коли вона йшла селом до церкви чи до криниці, люди дивилися їй услід і казали, що такої гарної дівчини нема ніде.
Одного літа в село прийшли солдати, і їх поселили в хатах у селян.