Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
I. Туман над полем
Була неділя, і був дуже ранній ранок. Над широким полем лежав густий білий туман, і в ньому не було видно ні дороги, ні села. Серед поля стояла стара могила. Так в Україні називають високий земляний горб, який люди насипали в степу дуже давно, над воїнами.
На могилі стояла молода жінка. Вона трохи схилилася, як тополя під вітром, і до грудей притискала маленьку дитину. Дитина спала, загорнута в білі пелюшки.
Жінка довго дивилася в туман, а потім тихо заговорила з ним, ніби з живою людиною.
— Тумане, тумане, моя бідна доле! Чому ти мене не сховаєш тут, серед поля? Чому земля мене не візьме до себе? Чому смерть не приходить до мене, коли я її так чекаю?
Вона трохи помовчала, а потім похитала головою.
— Ні, тумане, не треба, не ховай мене в землю. Сховай мене тільки від людей, щоб ніхто не знав і ніхто не бачив мого горя.