Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
I. Ніч біля ставка
Це було дуже давно, майже двісті років тому. Тоді в українських селах селяни не були вільні, вони належали панові, як коні чи воли. Пан міг продати людину, побити її або віддати в солдати. Люди тяжко працювали на панській землі, і ця праця називалася панщиною.
Але не всі хотіли так жити. Старі люди ще пам’ятали козаків і вільну Січ, а молоді слухали їх і мріяли про волю. Багато селян тікали від пана далеко на південь, у Бессарабію, а звідти за Дунай, у Туреччину. Там, казали люди, немає ні панів, ні панщини.
Дорога туди була дуже небезпечна, бо на березі Дунаю втікачів ловили солдати й козаки. Та люди все одно тікали, бо були готові заплатити за волю будь-яку ціну.
Була тепла літня ніч. Біля старого тину в панському саду стояла молода жінка і тихо кликала когось у темряві.