Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
I. Погоріла фабрика
Андрій Волик ішов повз руїни старої цукроварні. Коли він проходив біля головного будинку, зі стін із криком знялися ворони. Фабрика згоріла шість років тому, і відтоді ніхто її не лагодив: між купами битої цегли росли бур'яни, з трави стирчали гнилі дошки, а з порожніх чорних вікон наче хтось дивився на дорогу.
Але Андрій бачив тут не руїни, а своє колишнє життя. Ось у траві блищить стара залізна колія, схожа на гадюку, ось із землі стирчить чавунне колесо. І він знову бачить себе біля вагонеток із цукром, серед шуму машин і людей. Тоді він заробляв тринадцять карбованців на місяць!
— То були часи, пане добродзею! — сказав він уголос сам до себе і погладив свого білого вуса.
Був сонячний ранок весняної неділі. У всіх церквах навколо дзвонили. Андрій вийшов на горб під старий берест і довго дивився, як блищить на