Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
I. Хо приходить у ліс
Був ранній ранок, і ліс ще спав у тиші. Дерева стояли тихо, а на кожному листку блищала роса. А небо вже не спало: воно то ставало блідим, то горіло рожевим і золотим світлом.
Нарешті встав і ліс. Зашепотіло листя, ніби дерева розповідали одне одному свої сни. У траві забігали жуки й мурашки, а пташки співали так голосно, що пісня летіла аж до неба.
На галявину вибігла молода сарна. Вона стала, підняла голову й слухала цей чудовий ранковий концерт. Під кущем теж слухав заєць.
Саме тоді тихо розсунулися кущі, і на галявину вийшов Хо. Це був дуже старий дід. Його сива борода була довга, аж до землі, і м’яка, як туман. З-під білих густих брів дивилися очі, добрі, але трохи хитрі.
Хо сперся на свій ціпок і махнув бородою. Від бороди повіяв холодний вітер, затремтіло молоде листя, і з нього полилася роса.