Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА.
(Присьвячує ся Михайлу Якимовичу Бедразї.)
I.
Смутний і невеселий сидїв собі на лавцї у новій сьвітлицї, що́ відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрйоха. Хоч парень собі і чепурний був, а тут і у недїленьку сьвяту не брав білої сорочки, та й — прощайте у сїм слові — китаєвих, синїх штанів на ніч не знимав, так сердека у них і ночував, рад-рад що за північ допхав ся до дому; а там чи заснув чи нї, вже його, ще сонце не сходило, збудили. Зараз схопивсь, випозїхав ся, вичухав ся, помоливсь Богу, нюхнув разів тричи кріпкої роменської кабаки, прослухав що́ йому читали, дав порядок і, зоставшись сам у сьвітлицї, сїв на лавцї. Голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очи заспані, уси розкудовчані, сорочка розхрістана; край його на столї люлька і гаманець, каламар, гребінець і повна карватка