Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
ІНСТИТУТКА
I.
Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та й вдайся… Було мене й бють — бодай не згадувать! — не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і мов лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досіб і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині у людях. Хоч не було діла важкого, так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я…
На десятоліттях взяли мене в двір. Стара пані була не що — сумирна собі, — може тому, що вже благенька була, ледві ноги волочила, а заговорить — тільки шам-шам: відразу й не розбереш; — так куди вже бійка: не на умі. Увесь день на ґаночках; нічка йде — охає та стогне.