Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
I. Пароплав
Пароплав плив Дніпром до Києва, і береги в кінці серпня вже стали зелено-жовтими. Степан Радченко стояв біля поручнів і довго дивився на воду, на піщані кручі й самотні дерева над ними. Праворуч на березі з’явилося село з білими хатами. Воно було схоже на його рідні Теревені, що теж стояли над річкою. Хлопець сумно дивився, як це село зникає вдалині. Він думав, що, може, бачить останнє село перед містом.
Коли він глянув убік, поруч стояла Надійка. Вони жили в одному селі, але досі майже не знали одне одного. Вона не ходила на вулицю, а він сидів над книжками в сільбуді. Тепер обоє їхали вчитися до Києва. У кишенях у них були папери з району, а перед ними було нове життя. За один день на пароплаві ця спільна доля зблизила їх більше, ніж роки в селі.
Степан мав двадцять п’ять років.