Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
КОБЗАРЬ
Думы мои, думы мои,
Лыхо мени зъ вамы!
На що сталы на папири
Сумнымы рядамы?…
Чомъ васъ витеръ не розвіявъ
Въ степу, якъ пылыну?
Чомъ васъ лыхо не прыспало,
Якъ свою дытыну?....
Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло,
Полывалы сліозы… чомъ не затопылы,
Не вынеслы въ море, не розмылы въ поли?..
Не пыталы бъ, люды — що въ мене болыть?
Не пыталы бъ, за що проклынаю долю,
Чого нужу свитомъ? — «Ничого робыть»
Не сказалыбъ на смихъ…
Квиты мои, диты!
На що васъ кохавъ я, на що доглядавъ?
Чы заплаче серце одно на всимъ свити,
Якъ я зъ вамы плакавъ?.. Може и вгадавъ…
Може найдетця дивоче
Серце, кари очи,
Що заплачуть на си думы —
Я билше не хочу…
Одну сліозу зъ очей карыхъ —
И… панъ надь панамы!…
Думы мои, думы мои!
Лыхо мени зъ вами!…
За каріи очынята,
За чорніи бровы