Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
ГАЙДАМАКИ
Василію Ивановичу Григоровичу,
На память 22-го Апрѣля 1838 года.
Все йде, все минае и краю немае,
Кудыжъ воно дилось? видкиля взялось!
И дурень, и мудрый ничого незнае.
Живе… умирае… одно зацвило
А друге завьяло, навики завьяло…
И лыстя пожовкле витры рознеслы.
А сонечко встане, якъ перше вставало,
И зори червони, якъ перше плыли
Поплывуть и потимъ и ты билолицый
По сынёму небу выйдешь погулять,
Выйдешъ подывиця, въ жолобокъ, криныцю
И въ море без-крае, и будешъ сіять,
Якъ надъ Вавилономъ надъ ёго садами
И надъ тымъ що буде зъ нашими сынами;
Ты вичный безъ краю!… люблю розмовлять,
Якъ збратомъ зъ сестрою, розмовлять зъ тобою.
Спивать тоби думу що ты жъ нашептавъ.
Порай мыни ще разъ, де дитысь зъжурбою?
Я не одынокій я не сырота,
Есть у мене диты, та де ихъ подиты?
Заховать зъ собою? — грихъ, душа жива,
Аможе ій легше буде на тимъ свити,