Філософія Григорія Сковороди та її вплив на українську культурну ідентичність

Григорій Сковорода (1722–1794) є однією з найбільш самобутніх постатей в інтелектуальній історії України та всього східноєвропейського простору. Його філософська система, вибудована в особливому жанрі діалогів, притч і поезій, поєднала античну спадщину, протестантську аскезу, містичну традицію та народну мудрість у живий і принципово несхоластичний синтез. Унікальність Сковороди полягає не лише в змісті його ідей, а й у способі їх культурного існування: він сформував тип українського мислителя-мандрівника, відстороненого від інституцій влади, але укоріненого у живій культурі народу.

Життєвий шлях Сковороди вже є символічним висловлюванням його філософії. Маючи можливість зробити кар'єру при дворі Єлизавети Петрівни, в православній церкві або в тодішній академії, він відкинув усі ці шляхи. Останні двадцять п'ять років він провів у мандрах Слобожанщиною та Лівобережжям, зупиняючись у домах освічених поміщиків, монастирях, школах, і написав свої основні твори не в тихому кабінеті, а у цьому безперервному русі. Його відома передсмертна фраза