Розстріляне відродження: культурна травма як джерело національної ідентичності
Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
Феномен "розстріляного відродження" є одним із найтрагічніших і водночас найпотужніших епізодів в історії української культури. Цей термін охоплює цілу плеяду митців, письменників, науковців та мислителів, які творили в 1920-х роках і були знищені сталінським режимом у наступному десятилітті. Аналіз цього явища виходить далеко за межі простого переліку жертв репресій — він дозволяє розкрити механізми культурної травми, функціонування пам'яті та парадоксальну здатність знищення породжувати нову ідентичність.
Десятиліття 1920-х стало унікальним в українській культурній історії. Після революції більшовики тимчасово проводили політику "українізації", яка дозволила небаченому розквіту літератури, театру, образотворчого мистецтва та кіно. Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний, Михайль Семенко, Микола Куліш, Лесь Курбас — ці імена уособлюють цілий культурний всесвіт, що встиг заявити про себе і був безжально перерваний.
Поняття "культурна травма", введене в науковий обіг Джеффрі Александером та іншими соціологами, позначає колективний досвід події, що порушує основи групової ідентичності та вимагає переосмислення спільного минулого.
