Концептуалізм і перформативні практики в українському contemporary art
Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
Концептуальне мистецтво, яке зародилося на Заході в 1960-х роках як радикальний злам традиційних уявлень про художній об'єкт, знайшло в Україні особливо родючий ґрунт. Тут воно розвивалося паралельно з офіційним радянським мистецтвом — як підпільна, нонконформістська практика, що ставила під сумнів не лише естетичні, але й ідеологічні конвенції.
Концептуалізм у широкому сенсі виходить із тези Джозефа Кошута: «Мистецтво — це визначення мистецтва». Це означає, що художнє значення твору полягає не в його матеріальному втіленні, а в концепції, ідеї, що стоїть за ним. Художній об'єкт може бути зведений до тексту, документації, інструкції або взагалі може залишатися невидимим.
Український концептуалізм розвивався в специфічному культурному середовищі, де наявність прихованих смислів і «езопової мови» була не стратегією, а умовою виживання. Художники Харківської школи фотографії — Євген Павлов, Борис Михайлов, Сергій Братков — розробляли власну мову документального концептуалізму, де повсякденне і маргінальне ставали матеріалом для гострої соціальної критики.
Борис Михайлов є, мабуть, найбільш відомим у міжнародному контексті представником цього напрямку.
