Теологія та сакральне в українській іконографії: метафізика образу
Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
Теологія та сакральне в українській іконографії: метафізика образу
Ікона в православній традиції ніколи не була лише витвором мистецтва — вона завжди вважалася сакральним обʼєктом, місцем присутності Бога у матеріальному світі. Ця засаднича відмінність між іконою і картиною, між богословʼям образу і мистецьким зображенням, пронизує всю тисячолітню традицію українського іконопису і визначає особливий статус іконографічної спадщини в культурному просторі України.
Поняття «образ» у православному богословʼї несе складне семантичне навантаження. Грецьке «eikōn» означає не лише зображення, а й уподібнення, відображення, присутність. Ікона — це «теологія у фарбах», як стверджував преподобний Іван Дамаскін, захисник іконошанування у часи іконоборства. Цей богословський підхід визначає специфіку сприйняття ікони: вірянин молиться не «до образу», а «через образ» — до першообразу, тобто до самого Христа, Богородиці чи святих.
Українська іконографічна традиція виростає з візантійського кореня, проте розвивається з характерними регіональними особливостями. Перші ікони на території Русі зʼявилися разом із прийняттям хрещення 988 року, коли до Києва прибули грецькі майстри.
