Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
РІПКА
Стара казка, по новому розповів І. Ф.
Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби донечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід рискаль та й мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку — та й посадив ріпку.
Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому, як буряк, потому як кулак, потому як два, а накінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати.
— Час — каже — нашу ріпку рвати!
Пішов він у город гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, заперся ногами