Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Родина Кайдашів
Між Корсунем і Богуславом, серед крутих зелених гір, лежить велике село Семигори. Через усе село тягнеться довгий яр, а в ньому ставки, верби й білі хати в садках. На горі стоїть церква, а під горою, у глибокому куточку, жив Омелько Кайдаш.
Кайдаш був добрий майстер і робив вози, плуги та борони. Гроші він заробляв непогані, але вони самі тікали до шинку. А ще Омелько був дуже побожний. Він постив дванадцять п’ятниць на рік, бо вірив, що тоді не втопиться й не помре наглою смертю.
Одного літнього дня, якраз у п’ятницю, Кайдаш сидів у повітці й стругав нову вісь. Біля повітки працювали двоє його синів. Старшого звали Карпом, молодшого Лавріном. Обидва були високі й русяві, але вдачу мали зовсім різну. Карпо мав гострі темні очі й ніколи не сміявся по-справжньому. Веселий рум’яний Лаврін був схожий на матір.