Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Туман над полем
Була неділя, і був дуже ранній ранок. Над широким полем лежав густий білий туман, і в ньому не було видно ні дороги, ні села. Серед поля стояла стара могила. Так в Україні називають високий земляний горб, який люди насипали в степу дуже давно, над воїнами.
На могилі стояла молода жінка. Вона трохи схилилася, як тополя під вітром, і до грудей притискала маленьку дитину. Дитина спала, загорнута в білі пелюшки.
Жінка довго дивилася в туман, а потім тихо заговорила з ним, ніби з живою людиною.
— Тумане, тумане, моя бідна доле! Чому ти мене не сховаєш тут, серед поля? Чому земля мене не візьме до себе? Чому смерть не приходить до мене, коли я її так чекаю?
Вона трохи помовчала, а потім похитала головою.
— Ні, тумане, не треба, не ховай мене в землю. Сховай мене тільки від людей, щоб ніхто не знав і ніхто не бачив мого горя.