Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Наталка біля річки
Над річкою Ворсклою, недалеко від Полтави, лежало тихе село. Уздовж вулиці стояли білі хати, і вулиця вела просто до води. В одній маленькій хаті жила бідна вдова Горпина Терпилиха зі своєю дочкою Наталкою.
Одного ранку Наталка вийшла з хати з відрами на коромислі. Вона дійшла до річки й поставила відра на березі. Але воду вона не набирала, а довго ходила по березі й про щось думала.
Потім вона тихо почала співати свою пісню: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться, о, як болить моє серце, а сльози не ллються!»
Пісня була сумна, як і сама Наталка: вона співала про дівчину, яка живе без милого. Така дівчина схожа на билинку в полі, що росте без роси під гарячим сонцем.
— Петре, Петре! Де ти тепер? — сказала Наталка сама собі. — Може, ти ходиш десь у біді й горі. Може, ти сердишся на мене, бо через мене втратив дім.