Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Камінь у чужій хаті
Наталка Верковичівна народилася двадцять дев’ятого листопада, і старі люди казали, що це день недолі. Але Наталка не хотіла в це вірити, бо любила думати про все ясно і шукати причину кожної речі. Вона знала, що все на світі має свої причини і свої наслідки, тільки люди рідко про це думають.
Батька й матір вона втратила такою малою, що майже їх не пам’ятала. Її батько був бідним священником у селі, і після нього лишилися тільки книжки та шість срібних ложечок. Дівчинку виховувала бабуня, добра і тиха жінка, яка дуже її любила. Коли бабуня померла, Наталці було дванадцять років, і тоді її взяв до себе дядько Іванович. Він був братом її матері, або вуйком, як кажуть на Буковині, і вчив дітей у гімназії в маленькому гірському містечку. Його дружина, тітка Павлина, була сувора жінка з холодними очима, яка завжди знала, що кому треба робити.