Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
ГОЛОТА
Голота.
ПОВІСТЬ
I.
Балачка потроху, як той огонь без палива, затихла; всі замовкли і, наче прислухаючись до жалібного вітру в димарі, дивились на червоне світло полум'я з грубки-лежанки. В великій цій брудній хаті, що недурно звалася «чорною скарбовою кухнею», було вогко, холодно і занадто незатишно; пахтіло чимсь кислим — чи то намоклим кожухом, чи то старою капустою, чи то запрілими онучами. У вечірній тьмі, яку розбивало червоне світло полум'я з лежанки та жовтенький світ від невеличкої керосинової лямпочки, з розбитим і заліпленим жовтим папером склом, плавав синій дим, наче хмари попід стелею і гостро щипав у носі й за очі. Занадто вже незатишна була ця «кімната». Всякому видно було, що тут жили люди, яким не до затишку, що цю «кімнату» призначено не до бенкетів, не до втіх, а до захисту в негоду, щоб де було їсти і спати тоді, як не було «скарбової» роботи.