Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Сон під грушею
Широкою долиною між горами тихо текла невелика річка Раставиця. Над нею, серед високих зелених верб, лежало село Вербівка. З-поміж верб виглядали білі хати, садки й висока біла церква. Навіть вулиці в селі були обсаджені вербами, і влітку все село здавалося зеленим морем.
На самому кінці села, біля річки, стояла бідна хата старого Петра Джері. Петро був кріпак, як і всі люди у Вербівці. Він, його жінка Маруся і їхній син Микола належали панові. Кілька днів на тиждень, а часто й більше, вони робили на панщині: косили, жали й молотили панський хліб.
Була неділя, і сонце вже хилилося на захід. За хатою, під старою грушею, спав на траві молодий парубок. Під голову він поклав білу свиту, а чорна шапка лежала поруч. Це був Петрів син, Микола Джеря. Він мав чорне волосся, чорні брови й гарне молоде лице.