Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Хо приходить у ліс
Був ранній ранок, і ліс ще спав у тиші. Дерева стояли тихо, а на кожному листку блищала роса. А небо вже не спало: воно то ставало блідим, то горіло рожевим і золотим світлом.
Нарешті встав і ліс. Зашепотіло листя, ніби дерева розповідали одне одному свої сни. У траві забігали жуки й мурашки, а пташки співали так голосно, що пісня летіла аж до неба.
На галявину вибігла молода сарна. Вона стала, підняла голову й слухала цей чудовий ранковий концерт. Під кущем теж слухав заєць.
Саме тоді тихо розсунулися кущі, і на галявину вийшов Хо. Це був дуже старий дід. Його сива борода була довга, аж до землі, і м’яка, як туман. З-під білих густих брів дивилися очі, добрі, але трохи хитрі.
Хо сперся на свій ціпок і махнув бородою. Від бороди повіяв холодний вітер, затремтіло молоде листя, і з нього полилася роса.