Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
I. Голова Чацького
Була тиха золота осінь. Одного теплого вечора я вийшов з Житомира на берег річки Тетерів, де стояли човни. Біля човнів старий дідусь лагодив весла.
— Добрий вечір, діду, — сказав я.
— Добрий вечір, — відповів дідусь і глянув на мене гарними сірими очима. — Хочете покататися на човні? Вечір сьогодні дуже гарний.
Я з радістю погодився. Дід сів за весла, і ми тихо попливли по річці.
Береги були жовті від осіннього листя, і ми довго мовчали. Скоро з обох боків виросли високі сірі скелі, а на їхніх вершинах ще горіло червоне світло сонця.
Я шукав очима одну скелю, яку люди називали «Голова Чацького». Нарешті я побачив її. Верх скелі був схожий на велику людську голову: я бачив темні очі, ніс, як дзьоб орла, і довгі вуса. Зверху ріс темний мох, наче густий чуб.
— Діду, це, мабуть, і є голова Чацького? — спитав я.