Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
I. Родина Кайдашів
Між Корсунем і Богуславом, серед крутих зелених гір, лежить велике село Семигори. Через усе село тягнеться довгий яр, а в ньому ставки, верби й білі хати в садках. На горі стоїть церква, а під горою, у глибокому куточку, жив Омелько Кайдаш.
Кайдаш був добрий майстер і робив вози, плуги та борони. Гроші він заробляв непогані, але вони самі тікали до шинку. А ще Омелько був дуже побожний. Він постив дванадцять п’ятниць на рік, бо вірив, що тоді не втопиться й не помре наглою смертю.
Одного літнього дня, якраз у п’ятницю, Кайдаш сидів у повітці й стругав нову вісь. Біля повітки працювали двоє його синів. Старшого звали Карпом, молодшого Лавріном. Обидва були високі й русяві, але вдачу мали зовсім різну. Карпо мав гострі темні очі й ніколи не сміявся по-справжньому. Веселий рум’яний Лаврін був схожий на матір.