Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
I.
Сонце досягало вже полудня. Годинник на ратушевій вежі вибив швидко й плачливо одинадцяту годину. Від громадки веселих, гарно повбираних панів-обивателів дрогобицьких, що проходжувалися по „плантах“ коло костьолу в тіні квітучих каштанів, відділився пан будівничий і, вимахуючи блискучою паличкою, перейшов через вулицю до робітників, зайнятих при ново-розпочатій будові.
— Ну що ж, майстер, — крикнув він, не доходячи, — готові ви вже раз?
— Все готово, прошу пана будівничого.
— Ну, то кажіть же вдарити „раст“!
— Добре, прошу пана! — відповів майстер і, обертаючися до помічника, що стояв побіч нього і докінчував обтісувати величезну фундаментову брилу попелівського піщаника, сказав: — Ану, Бенедю, тумане якийсь! Не чуєш, що пан будівничий кажуть раст бити?… Живо!
Бенедьо Синиця кинув з рук оскарб і поспішив сповнити майстрів приказ. Перескакуючи через розкидане кругом каміння, задихавшись і посинівши з натуги, він біг, що було сили в його тонких, мов скіпи, ногах, ід високому парканові.