Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
ХАРИТЯ
ОПОВІДАННЯ
I
В печі палав огонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Це Харитина мати. Шість тижнів поминуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла. Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб. І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати: сиплеться стигле зерно на землю, а вдова нежить недужа: тяжка слабість спутала руки й ноги, прикувала до постелі… Лежить бідна мати Харитина та б'ється з думами…
Рипнули двері.
— То ти, Харитю? — почувся млявий голос слабої.
— Я, мамо!
З дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява головка дівчинки, нахилена набік до відра, а далі права рука, піднята трохи догори.