Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
I. Наталка біля річки
Над річкою Ворсклою, недалеко від Полтави, лежало тихе село. Уздовж вулиці стояли білі хати, і вулиця вела просто до води. В одній маленькій хаті жила бідна вдова Горпина Терпилиха зі своєю дочкою Наталкою.
Одного ранку Наталка вийшла з хати з відрами на коромислі. Вона дійшла до річки й поставила відра на березі. Але воду вона не набирала, а довго ходила по березі й про щось думала.
Потім вона тихо почала співати свою пісню: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться, о, як болить моє серце, а сльози не ллються!»
Пісня була сумна, як і сама Наталка: вона співала про дівчину, яка живе без милого. Така дівчина схожа на билинку в полі, що росте без роси під гарячим сонцем.
— Петре, Петре! Де ти тепер? — сказала Наталка сама собі. — Може, ти ходиш десь у біді й горі. Може, ти сердишся на мене, бо через мене втратив дім.