Талант та інші оповідання (Степан Васильченко)

Leggi questo articolo ad alta voce

Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.

Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy

Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.

ТАЛАНТ.

В селі К. згубила себе з романтичного причинення церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір'я, поставили перед вікнами, а сами розійшлися. Ховала поліція.

(З газетної хроніки).

I.

Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно мов огненне.

Тихо в моїй кімнаті. Вікно в сад стоїть одчинене і рине в його повітря, чисте й холодне, дише як вино. Зверху по стіні блукають од далеких хмар рожево-зеленяві тіні.

Сижу, зігнувшись над своєю торбою-мандрівницею, похапцем різне паперове шмаття в дорогу переглядаю, читаю давнє дрібне писання, суворо шелестять у руках папері, ніби псалтир над мертвим.

Листи, що забув уже од кого, щоденника якогось обірваний шматок… Вірші… зелені, зелені, як рута…

Все поодцвітало, поопадало, як із дерева посохлий лист в-осени: спокійно, дрібно — на шмаття — й за вікно, без жалю… Летіть вітрам на забавки вечорі змарновані, а ночи недоспані.