Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
I. Сон під грушею
Широкою долиною між горами тихо текла невелика річка Раставиця. Над нею, серед високих зелених верб, лежало село Вербівка. З-поміж верб виглядали білі хати, садки й висока біла церква. Навіть вулиці в селі були обсаджені вербами, і влітку все село здавалося зеленим морем.
На самому кінці села, біля річки, стояла бідна хата старого Петра Джері. Петро був кріпак, як і всі люди у Вербівці. Він, його жінка Маруся і їхній син Микола належали панові. Кілька днів на тиждень, а часто й більше, вони робили на панщині: косили, жали й молотили панський хліб.
Була неділя, і сонце вже хилилося на захід. За хатою, під старою грушею, спав на траві молодий парубок. Під голову він поклав білу свиту, а чорна шапка лежала поруч. Це був Петрів син, Микола Джеря. Він мав чорне волосся, чорні брови й гарне молоде лице.