Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
I. Ніч біля ставка
Це було дуже давно, майже двісті років тому. Тоді в українських селах селяни не були вільні, вони належали панові, як коні чи воли. Пан міг продати людину, побити її або віддати в солдати. Люди тяжко працювали на панській землі, і ця праця називалася панщиною.
Але не всі хотіли так жити. Старі люди ще пам’ятали козаків і вільну Січ, а молоді слухали їх і мріяли про волю. Багато селян тікали від пана далеко на південь, у Бессарабію, а звідти за Дунай, у Туреччину. Там, казали люди, немає ні панів, ні панщини.
Дорога туди була дуже небезпечна, бо на березі Дунаю втікачів ловили солдати й козаки. Та люди все одно тікали, бо були готові заплатити за волю будь-яку ціну.
Була тепла літня ніч. Біля старого тину в панському саду стояла молода жінка і тихо кликала когось у темряві.